Сергей Чернявский продолжает нас радовать своими рассказами.
Лелека заплуталася в тенетах. Сил звільнитися вже не було, а погляд рудої лисички був безжальний, і все б було скінчено для птаха, якби не Доля. Алі почув, як хтось, слабким голосом, кликав на допомогу. Він добре розумів пташину мову, а те, що мав добре серце, знали усі. Він почув останній клич про допомогу, в який було вкладене життя, в прийняті рішень був різкий. Треба – значить вперед. Було темно і не всякий був здатен гуляти вночі лісом. Руда підходила не кваплячись, птах нікуди вже не дінеться. Тенета заплилі так, що і боронитися не було сил: якби лелека знала молитву, то це саме той час.
Раптом руда відчула, що на неї хтось дивиться, не те щоб зняти хутро, але шосте відчуття підказало – треба щезнути, а там подивимося хто кого? Майнувши рудим хвостом зникла в кущах так, як це роблять тільки лиски, начебто побігла туди де майнув хвіст. В тому і секрет, що побігла в іншу сторону і причаїлася.
Алі підійшов до птаха і звільнив його, обережно взяв і поніс його до багаття. Там нагодував, напоїв і став чекати, коли він розповість свою історію.
– Я працювала, несла двійко хлопчиків, віддала, все було гаразд. Стомилася і вирішила відпочити. Дітки, яких приносить лелека - стають орлами, а тих, кого знаходять в капусті – козлами!
Мене запросив один чоловік, бо я приношу не тільки дітей, а і щастя в дім, наобіцяв золоті гори, я і погодилася. Все було добре, їла вдосталь, ніхто не ображав - живи та радуйся. Але ж я птаха вільна – люблю простір, вітер в крила, а за хмарами круте сонце і блакитне до безтями небо. Все це для мене стало табу, життя не мало сенсу. Я ж не картина Моне, щоб мною пишатися. Я волю люблю, свою роботу. Я приношу щастя всім, хто його чекає, радість молодим батькам, щастя в хату і звісно – Весну! А головне – це бажання жити і любити! Все це для мене зробили зайвим – якось і без тебе обійдуться, ти ж не одна на світі лелека! Крила підрізали, щоб не змогла втекти, щоб, розправивши їх, не майнула до сонця і, зробивши коло над хатиною, стати вільною і полетіти туди де воля і любов – це святе! До своїх! Але хитрість та підступність бачиш до чого довели. І якби не ти, мене б уже з’їла руда.
Сонечко встало, ліс прокинувся веселим гомоном. Руда все підслухала і зрозуміла, що життя складна штука, і була рада, що не з’їла лелеку, бо накликала б на себе і своїх лисенят лихо. І махнувши хвостом пішла ловити рибу!
Божий птах, розкрив крила, сильним помахом піднявся в повітря і полетів назустріч новим пригодам..!
Алі посміхнувся , він добре знав, що вільній людині все до снаги!
Вот подумалось, а почему имя – Али? Не потому ли, что мы иногда обращаемся в нашем творчестве к восточной мудрости? Спрошу при случае у Сергея. Я вот тоже когда-то обращался к имени фольклорного персонажа Ходжи Насреддина, когда писал свои зарисовки
* * *
Как-то спросили Ходжу Насретдина:
– Ходжа, ты хочешь быть умным?
– Нет.
– А мудрым?
– Нет.
– А сильным?
– Нет.
– Почему?
– Потому что с глупого и слабого всегда спрос меньший.
– Может, хочешь быть богатым?
– Хочу.
– Почему?
– Потому что с богатого нет никакого спросу.
* * *
Как-то зашел Ходжа в чумной барак и вышел.
– Подыхайте лучше без меня.
* * *
– Ходжа, выпьешь водки?
– Выпью.
– А вина?
– Выпью.
– А пива?
– Выпью.
– А кумыса?
– Выпью.
– А кофе?
– Выпью.
– А чаю?
– Выпью.
– А смолы горячей?
– Выпью.
– И нет разницы, что пить тебе, Ходжа?
– Какая разница может быть в халяве?
* * *
Шел как-то Ходжа по базарной площади и увидел, как дерутся дети.
– Дети всегда дерутся.
Пройдя площадь, остановился.
– Взрослые тоже.
И врезал по морде наступившему ему на ногу.
* * *
– Ходжа! На тебе новый халат!? И чалма!?
– Главное то, что под халатом и под чалмой.
***
– Ходжа, посмотри, как прекрасен рассвет!
– Завтра вы проснетесь с дурными чувствами, и рассвет будет вам ненавистен.
* * *
Как-то зашел Ходжа в оружейную лавку.
– Ходжа, тебе нравится этот меч?
– Нет.
– А этот?
– Нет.
– А этот ятаган?
– Нет.
– Так какой же нравится, скажи?
– Никакой.
– Почему?
– Какой мне прок от меча, если я не могу отсечь им голову?
***
– Ходжа, я хочу быть твоим другом.
– Почему?
– Твоя мудрость притягивает, у тебя можно многому научиться.
– По этой же самой причине я не стану твоим другом.